Яковлівський ліцей Мереф'янської міської ради Харківської області

Український голодомор в історії й літературі.

Мета. Ознайомитися з історією виникнення голоду 1932-1933 рр. в Україні та з тим, як це висвітлено в публіцистиці та літературі, дати розгорнутий аналіз подіям, виховувати патріотизм.
Обладнання. На столі ікона, розламана хлібина, поруч кетяг калини, гілочка зеленого барвінку, квіти, перев'язані чорною стрічкою, три свічки, рушник.
Хід уроку
Звучить музика Баха.
Вчитель. В останні роки ми говоримо про так звані «білі плями» в історії нашої країни. При ближчому рогляді, уважному вивченні багато з цих «плям» виявляються чорними і навіть кривавими. Одна з них – історія колективізації по-сталінські і штучний голод 1933 р. Обидві події привели до величезних людських жертв, до глибоких деформацій у розвитку країни, в свідомості трудящих мас. Старанно приховувана трагічна сторінка історії українського народу відкрилась перед нами. Тоталітарний комуністичний режим за одну тільки згадку про голод 1933 нещадно карав, кваліфікуючи це як поширення наклепницьких вигадок про радянську владу. Всіляко витруювалась із свідомості пам'ять про безвинно загиблих. Навіть надгробків немає над братськими могилами убієнних. Щоб не залишилось пам'яті.
1-й учень.
Хто знав, хто вів смертям і стратам лік?
Де фільм, який нам показав би голод,
Отой проклятий 33 рік?..
Пішов голод Україною. Моторошний парадокс: вмирали на всеплодющих чорноземах шанованої світом житниці, просто поля, на шляхах, у голодних хатах і на лавицях промерзлих вокзалів, поодинці і сім'ями, вилягали роди і села. Голод забрав тих, хто за шмат хліба насущного не стежив і не доносив на брата, не виривав останній окраєць із голодних дитячих ротів, не вмів торгувати святинею, спекулювати, красти, вбивати, аби вижити.
2-й учень.
Весна
Цей сніг, як сон прийшов-розтане.
Село лежить в тумані.
Голодний рік. Голодний день.
Іде-не йде, повзе по мертвих.
І хвалить Бога-хоч повзе.
Весняний дух живий – не спертий.
До сонця зводить все живе,
Й воно і молиться, і плаче,
радіє сонцю воді.
Якби він знав, коли б побачив –
Сини ростуть на лободі,
Сини Радянської держави!
Та знає вождь, се він зна…
У вус всміхається лукаво:
В Москві весна. Його весна.
М.Будлянський
Це було не стихійне лихо, а зумисно підготовлений голодомор. У 1933 Сталін, говорячи про підсумки першої п'ятирічки, заявив: «Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас з року в рік. В цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади». Але становище було катастрофічним. Ще в жовтні 1932 року партійно-державна верхівка прийняла холоднокровне рішення вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобській галузі. За кілька місяців надзвичайні комісії під керівництвом Кагановича, молотова, Постишева викачали з селян внутрішні фонди – продовольчий, фуражний, насіннєвий.
3-й учень. Представники місцевої влади організували в селах спеціальні бригади, які вимагали від кожного негайно відвезти на станцію усе наявне зерно, а в разі непослуху – позбавляли волі на 10 років. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне знищення селянства. Смерть косила людей до літа 1933 року.
Весна
В селі весна повзе на ліктях,
Повзе по мертвих і живих,
В долині сонце ловлять діти,
Що дзвінко капає із стріх.
І п'ють опухлими вустами
Оту живицю молоду.
Їм жить і жить, та над полями
Знов ворон каркає біду.
Забрали тих, хто із комори
Пашню останню вимітав.
Хто ще активним був учора-
Сьогодні ворогом ставав!
Голодний рік! Жорстокий світе!
Дай хоч надію для живих.
Весна. І сонце ловлять діти,
Що дзвінко скапує із стріх.
4-й учень. Сталін не тільки запрограмував голодомор, але й уважно спостерігав за його результатами. Спочатку сільські Ради зі своєї ініціативи вели облік померлих від голоду. Та з 1 грудня 1932 року ОГПУ вирішило слідкувати за вимиранням України самостійно. Для дотримання таємності розробили особливий шифр: «За.. п'ятиденку… місяця… по… району заготовлено …. Голів худоби. Хворіють ящуром… голів». Під «головами худоби» належало розуміти число померлих, під «хворіють ящуром» - випадки людоїдства. В уряді України з диявольською статистикою були ознайомлені лише Косіор, Постишев, Хамаєвич та голова ГПУ Балицький. У березні 1933 року Сталін першому секретареві Українського ЦК Постишеву в присутності Молотова, Калініна, Кагановича і Ягоди давав настанови, як далі вести ухудшення України: «Ти, Паша, призначений нами туди в ролі ГЛАВГОЛА і цією зброєю зробив більше, ніж Семен кількома кінними арміями, Стасік ( це про Касіора) трохи розгубився, а в тебе рука залізна, на тих слизняків (Чубар, Петровський) не звертай уваги». ОГПУ веде облік «худоби» тільки до 15 квітня 1933 року. Кількість жертв за 4,5 місяці склала 2 млн 420 тис. 100 душ. Кількість випадків людоїдства – 2500. А скільки їх було насправді? Істинного числа жертв не знає ніхто.
Спогади очевидців ( три учні).
8- й учень. Наша Херсонщина не становила винятку з правила: тут же на початку 30-х років розігралася трагедія в житті селянства. Адміністративно-командні, а далі й відкриті репресивні методи будівництва соціалізму, які одні тільки й розумів і відкрито насаджував «батько народів», завдали селянству такого удару, віддалені наслідки якого нагадують про себе, гірко даються взнаки й досі. Свідчать документи:
«Обкомам, облисполкомам.. примите меры к прекращению продажи билетов за пределы Украины крестьянам, не имеющим удостоверения РКК о праве выезда.. Председатель СНК УССР В. Чубарь.
21.01.1933 р».
Свідчить Микола Гурович Куліш – письменник і наш земляк: «.. Доросле населення розбігалося вкриваючи дороги і степи трупами. У двох селах були зареєстровані випадки людоїдства. Рідні вбивали дітей, починаючи з молодшого в сім'ї, вночі потрошили, ставили в піч і смажили. Ходили чутки, що жарене людське м'ясо з'являлося на базарах поруч з кошачим, собачим та конячим».
9-й учень. Згадує наш земляк, 87-річний Михайло Романович Димченко.
10-й учень. Спогади Лариси Куліди- смт. Брилівка Цюрупинського р-ну Херсонської області.
11-й учень.
Зерно у купах пріло під дощем,
Кудись у море, в безвість, за границю.
Щоб насадити скрізь цей наш едем,
Немов витріскуючи із криниці.
Переливаючись рідким вогнем,
Текло струмками золото пшениці.
Ми тільки бачили той тьмяний блиск
На горлі ж ми відчували пальців стиск.
Тоді дурні Грицьки та Опанаси
Вмирали, як у зливу комарі.
Тоді по селах їлось людське м'ясо,
І хліб пекли з розтертої кори.
Дивилися голодні діти ласо
На пухле тіло вмерлої сестри,
Так ми, хоч покинули печери,
В ХХ віці стали людожери.
12-й учень.
Натуживши охлялі рештки сил,
Ті трупи, що недавно поховали,
Викопували потай із могил,
Одежу з них, грабуючи, здирали.
Чи ж не складали падло до барил
І не витоплювали з мертвих сало?
Тоді по хліб до міста йшов селюк
І там лягав, вмираючи на брук.
В той рік познищувало всіх собак
І повиловлювало всіх кротів.
Та це пусте.. це тільки шум та накип
На поверхні схвильованих часів.
Це слало небо нам тяжких тривожних знаків,
Нам хвіст комети жаром не напів.
Ні,ні! У мертвій летаргічній тиші
Спливали ночі нам, як сни магічні…
13-й учень. 18 свідчень італійського консула Граденіо до свого дипломатичного представництва у Москві.
Харків, 31 травня 1933 року.
«Голод далі робить таке велике знищення між народом, що залишається зовсім незрозумілим, як світ може стояти байдужим супроти такої катастрофи. Це велике нещастя, яке спонукає мільйони осіб і винищує дитинство цілого народу, вдаряє в дійсності тільки Україну. Сучасне нещастя спричинить колонізацію, переважно російську, України. Воно змінить її етнографічний характер. Може, у дуже близькій майбутності не можна буде говорити про Україну, ні про українську проблему, тому що Україна в дійсності стане російським краєм».
14-й учень. Є версія, що хліб 30-32 рр. країна була змушена експортувати, заробляючи валюту для індустріалізації країни. Та ось цифри: 48,4 млн ц в 1930 р. хліба продано за кордон із 835. В 1931 р. із 695 на експорт пішло 51,8 млн. ц. статистика 33 року захована так, що і сьогодні її не дістати.
Врожай 1932 року був начисто виметено сталінською інквізицією. Очевидно, в кожній області, в кожному районі були свої «особливості» викачки, та в масштабах України план хлібоздачі селянам доводився тричі.
15-й учень.
Це остання хлібина, остання…
Очі горем налиті вщерить
Батько й діти не їли зрання
Це остання хлібина, остання..
Після неї – голодна смерть.
Плаче й крає, немов соломинку,
Пильно дивиться дітвора,
- Тату, їжте ось цю шкуринку,
Майте жалю до нас краплинку –
Умирати вже нам пора…

Взяв шкуринку дідусь і плаче
І стареча рука тремтить…
Сиве око, сліпе, незряче,
Але серце його козаче
Б'ється рівно і хоче жить…
Стали кожному крихти в горлі,
Спазми в горл, немає сліз,
А над хатою клекіт орлів,
А на вигон – трупи чорні,
Там, де саваном сніг білів..

16- й учень. 12 серпня 1990 року поблизу Лубен завершували українці Курган Скорботи. Там освятили місце вічної пам'яті землякам своїм, які залишили життя земне пекельних муках. Стоїть Гора Зажури неподалік Лубен. А на ній Хрест здійнявся – символ розп'яття українського народу. І нехай світло оцих свічок на уроці буде нашою даниною тим, хто навічно пішов від нас у 1933 році.
Вшануймо їх пам'ять хвилиною мовчання.

Навіть на останнім рубежі
Промінь віри в нас ще не погас,
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас!

В наших грудях кулі ножі
Нас розп'ято й знищено не раз
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас!
Вчитель. Наш урок-реквієм підійшов до завершення. В тому, що ви почули сьогодні, немає жодного вигаданого слова. І кожна розповідь, смерть, благання до Бога – правдиві; названі жертви і їх хати. Дві істини, як свят молитву, ми винесли для себе.
Перша. Найсокровенніший дар на землі – це дар людського життя, зойк волання вмираючого.
Друга. Ми, українці, пройшовши через таке, повинні мати свою державу, любити й берегти її.
пам'ять про штучний голод 1932-1933 рр. має бути вічною, як реквієм, як грзна пересторога для всіх народів на землі.